ПРАЦЕЛЮБСТВО НА ПЕРШОМУ МІСЦІ

Спогади дитинства додають йому, статечному чоловіку, батькові двох дітей і дідусеві трьох онуків, тепер уже Миколі Йосиповичу, наснаги. Бо, здається ще малим він зрозумів, що життя розмаїте і неповторне. У ньому є все: і радощі, і печалі, і саме від тебе залежить яким ти створиш його для себе й оточуючих тебе.

Миколка народився 10серпня 1959року у с.Розсохувата. Батьки – колгоспники. Усе своє уміння і здоров’я  віддавали роботі. У шість років залишився без батька. А їх у сім’ї четверо. Непросто було матері. Тяжко працювала, проте і в хаті лад давала, і домашнє господарство вела, і їх чотирьох доглядала. Намагалася встигати і за себе, і за батька.

Початкову освіту Дмухівський Микола засвоїв у рідному селі. До восьмого класу ходив у Лісоберезівку. А щоб мати повну середню – у Вербку. Не ближній то світ, а все пішком. Навчання давалося легко, а весь вільний час допомагав дома по господарству.

Правда, хто б що не казав за ті часи, у Миколи Йосиповича своя думка. На рахунок того, що тоді можна було чогось досягти у житті своєю працею, без грошей. Він, сільський хлопчина, навчався у Вінниці, працював на заводі. За гарну працю отримував і грамоти, і добру зарплатню. Зараз дітям без грошей дуже важко розпочинати самостійне життя.

Цікаві сторінки його біографії: розмаїті, непередбачувані. Але, якщо узагальнювати: щоб не робив – працелюбство на першому місці. Коли не стало колгоспів, «розтягнули» підприємства, не встояв і його ремонтний  завод. І йому, відмінному токарю довелося різко змінити професію. У 2005році Микола Дмухівський стає лісником у Головчинецькому лісництві. Але щоб бути з лісом «на ти», потрібні знання. Чоловік це відчув, без належної освіти ніяк, тому без вагань вступив спочатку до Кременецького лісотехнічного коледжу, по його закінченні навчався у Київському національному університеті природокористування і біоресурсів. Факультет садово-паркове і лісове господарство. Знання з агрономії, ґрунтознавства, дендрології виявилися необхідними у професії. Уміло поєднував їх лісник, потім майстер лісу, тепер в.о.лісничого у своїй роботі.

Його господарство чимале і дуже розкидане географічно – 5 134га. Відвід ділянок, посадка лісу, догляд за культурами… Лісничий несе відповідальність за всю організацію роботи. Обхід з самого початку його роботи був відсталим, робота була запущена. За останні роки у Головчинецькому лісництві багато чого змінилося. В кращу сторону. І завдяки наполегливості Миколи Йосиповича.

Де були чагарники – обгороджений лісорозсадник. Знайшов своє місце у господарстві малинник, добре почуваються молоденькі яблуньки. У короби з ранньої весни засіваються сосна, ялина, модрина і дугласія…

Розкішним став вигляд і самого приміщення лісництва. Сучасна євро покрівля, якісна штукатурка, як знадвору, так і з середини. Добротна підлога, теплі кахельні (аж 4) грубки… При вході – квіти. З жалем розповідає лісничий, що багато корчів троянд недобросовісні злодюжки пересадили, мабуть, у свої двори. І троянд шкода, і новорічних ялинок…(минулоріч 150 штук за ніч «позичили»). Це не просто квіти чи новорічні прикраси. Це труд лісівників, які вклали свою душу у прекрасне. Скільки років потрібно було дбати, щоб з сіянців виростити ошатне деревце…А за одну ніч пішло під сокиру.

Вирвати з коренем оте ненаситне,  споживацьке українське ой як важко. (Не як з коренем кущ троянд). Відучити робити звалище біля лісу не просто було чоловікові, але таки вдалося. Коли на зачищеному місці знову з’явився непотріб, відслідкував, довів, присоромив. Відтоді – чисто. Такий настирливий, принциповий, проте й делікатний у всьому. Завдяки життєвому досвіду, працелюбності, порядності здобув авторитет і в колективі, і в селі. Кожен, вважає, повинен робити свою справу і до роботи ставитися добросовісно. Щоб не було соромно перед дітьми, онуками. І щоб їм не було соромно за батька та діда. Гарний слід, добре  слово повинен кожен прагнути залишити по собі.

Як колись йому ніхто не обирав професії, так і він залишив свободу вибору для майбутнього і своїм дітям. Коли перед його сином став вибір, бути пожежником, будівельником чи лісівником, він не втручався. Проте батькові надзвичайно було приємно, що син віддав перевагу лісівничій справі. (Наразі працює майстром лісу).

Тішиться Микола Йосипович і тим, що середульший онук, школярик Владик  по-своєму, нехай по дитячому любить ліс і ніщо його так не вабить, як товариство дідуся і саме в лісі. (Старша онучка – Настя, найменшенький трьохрічний Діма)Хто зна, ким він виросте, але що добрим до живої природи, то це зрозуміло. Бо справжні лісівники не добрими не бувають. Вони розтлумачать, що крім дуба, сосни у лісі має рости і яблуня, і черешня, щоб мали що їсти і пташки. Що в лісництві потрібні трактор, автомобіль, але наряду з технікою мають бути і коні.(Їх у лісництві 12. Кожен має свій характер, норов, але коні – то надзвичайно розумні істоти. А за словами лісничого, коли був майстром, то 80% робіт на дільниці виконувалося за допомогою коней). Усіляких лісових премудростей понарозповідає, розкривши рота не лише б онук слухав. А як радіє, коли бачить, як коні обступають діда, коли той йде до них з відром зерна. «В лісі – класно», – потім розповідає усім домашнім.

Мало часу залишається на дітей, онуків. Справи лісничі забирають часто-густо і вихідні. От зараз пора заготівлі сіна і погода ні буднів, ні свят не чекає. На зиму має бути вдосталь сіна. І хоч  залишилося торішнє, але зайвим не буде. Взимку і коней годувати треба, і диких тварин у лісі. Микола Йосипович – на сінокосі, разом з усіма.

Вболіває бо, як за кожну погожу днину, так і за долю лісу, зокрема. Його, як кожного небайдужого лісівника не обходить те, що впродовж кілька останніх років всіма улюблені ліси й праліси хочуть роздерти лакомі до наживи, ненаситні «ділки». Шукають різні приводи, шляхи-лазійки, щоб знищити Держлісгоспи. Так: вони хочуть привласнити, щоб зрізати… Але садити такі не будуть. Їм результат потрібен вже і зараз…

Ми маємо ліс садити для онуків, як колись посадили для нас діди й прадіди. Їм теж було не легко, але вони змогли. У кожного часу свої переваги, свої труднощі.

 

IMG_20190730_110147[1] IMG_20190730_110324[1]

З ЇХ РУК ВИРОСТАЮТЬ МАЙБУТНІ ЛІСИ

Не всі знають, що майбутні ліси починаються з теплиць чи лісорозсадників. Ніжні паростки, кілька сантиметрові деревця, (а їх мільйони) потребують не менш старанного догляду, ніж приміром, помідори, урожай яких нас зараз цікавить. А перед цим потрібно було зібрати насіння – не будь-яке, а з найкращих дерев, щоб саджанці були здоровими та міцними. А в лісорозсадниках жіночкам доводиться махати сапками не менше, ніж на власних городах, вірніше – як колись на бурякових плантаціях. Щомісяця, щоб бур’яни не забирали поживу в молоденьких деревець…

А оцінити сьогоднішні старання лісівників зможуть лише онуки. Хтось скаже, що невдячна це справа. Але не ті, хто щодень трудиться в лісі.

Лісокультурниць у Головчинецькому лісництві троє. Антончик Тамара Володимирівна та Оріщина Юлія Олександрівна вважають за старшу у їх бригаді Данчук Людмилу Степанівну. Не лише через вік дослухаються до її порад, а через досвід. Людмила Степанівна працює у лісництві «без малого» 20років. Її приязнь до лісу, до того, що робить, особлива, а для простого обивателя – незбагненна. Жінці, щоб дістатися до місця її роботи, потрібно цілу годину йти пішки. (Тамара і Юля дістаються з Горбасова велосипедами). А їй з Івонинець велосипедом ніяк, бо її дорога пролягає через ліс. Отак, щоранку, обійшовши домашнє господарство, весело прошкує до своїх розсадників, не беручи до уваги ні вік, бо й не молоденька, ні щоденну втому. Навпаки, додаючи настрою молодшим дівчатам, бо дорогою ще й грибів назбирає. І аж до вечора згиньки на лісокультурах, або на сіні, або…Де у яку пору потрібно. Навіть її високий тиск призвичаївся до сонця й умов праці. Могла б і залишити цю роботу, поміняти, як це часто роблять її напарниці, а ні. Любить те, що робить. Любить ліс. І молоденькі дубочки за їх невибагливість і стійкість до кліматичних змін, а пагінці модрини, навпаки, за ніжність. І пішу ходу по лісу, бо додає наснаги і сил.

Жіночки обробляють 40 соток висіяного дуба у лісорозсаднику. Окрім дуба звичайного – каштан, черешні, яблуні. В 11коробах, що у лісництві, з весни висіяли ялину, сосну, модрину, дугласію. І цим сіянцям дають раду. На зрубах садять, за висадженим доглядають.

У Головчинецькому лісництві 18 лісівників. Колектив дружній, злагоджений. У кожного свої обов’язки, як і об’єм роботи. Кожна посада по-своєму важлива. У лісокультурниць – особлива.

Їх робота  необхідна й неоціненна.

В переддень 60-річного ювілею Миколи Йосиповича, лісокультурниці, скориставшись часом, заховавшись від сонця, сфотографувалися з ним на добру згадку. З найкращими побажаннями і вітанням, розповідали про свого лісничого. Людину добру, чуйну. Господаря, який працює і для лісництва, і для людей.

Сміючись, але впевнено говорили, що на пенсію не відпустять.

IMG_20190730_100627[4]

ПЕРЕМОГА – ЗА ВПРАВНИМИ РУКАМИ

За рівнем небезпеки та травм лісозаготівельні роботи поряд із видобутком вугілля. За кількістю нещасних випадків (хоча, там де працюють лісоруби людей мало) лісоруби на одному щаблі з шахтарями. Платиться скорботна данина: одне людське життя за 1млн.куб. заготовленої деревини. Такою є вперта статистика. Тому у ДП «Летичівський лісгосп» лісозаготівельним роботам – максимум уваги. А де ще можна прослідкувати за майстерністю лісорубів, їх вправністю, технікою безпеки, як не на змаганнях.

Тому, згідно спільної постанови Ради обласного Товариства лісівників України та Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства з метою вдосконалення майстерності, підвищення професійного рівня, престижу професії звалювальника лісу та безпеки праці на лісозаготівлях у лісгоспі були проведені змагання. Учасники всіх підрозділів (з чотирьох лісництв та лісопункту), всього  47 звалювальників зібралися у Бохнянському лісництві, аби ще і ще раз показати і довести свою майстерність.

Для проведення конкурсу-змагання була затверджена комісія-журі. До неї увійшли: Сивун В.М. – директор підприємства – голова комісії, Костюк О.С. – головний інженер, Штойко О.В. – головний лісничий, Войтина В.В. – інженер з охорони праці – члени комісії. Вони були прискіпливими до оцінок. Оцінювалося і підрізування кута підпилювання, і висота пенька,і вчасне подання сигналу,  і наскільки точне звалювання дерева. Від пильного ока голови комісії не можна було приховати жодного невдалого руху. Василь Михайлович бере до уваги швидкість, але перевагу віддає таки якості зрізаного.

Кожна вправа потребувала відшліфованих навичок. Усі звалювальники – лісоруби шостого розряду, усі – вправні. Виконувалися щоденні виробничі операції, тому весела міць рук наповнювала всіх учасників змагань.

Бензопила. На подібних заходах можна пересвідчитися на що спроможний цей інструмент у руках професіоналів! Навіть попри несприятливі погодні умови. (У день змагань дощ то втихав, то лляло). Холоду не відчувалося, красне ж літо надворі, а ще –захоплююча атмосфера змагань. Кожен прагнув вибороти першість, стати учасником обласних перегонів.  А дощ ще раз доводив, що погана погода не може бути перепоною для лісорубів, але й показав в яких умовах часто-густо доводиться працювати лісівникам.

Журі було непросто із 47 учасників виокремити кращих. І все ж: виділилися трьох. Мачковський Олег Валерійович (Летичівський лісопункт); Васильківський Юрій Петрович (Вовковинецьке лісництво); Леськов Володимир Іванович (Бохнянське лісництво).

Нелегка то праця лісоруба. Перемогти у змаганнях можна лише вправними, часто зашкарублими  до праці руками.

 

НЕХАЙ КРАЩЕ ГУСТО БУДЕ

Потрапивши до лісу,скажімо в пошуках грибів, а ще на зрубану ділянку, любителю-грибнику, й справді, здасться, що лісівники тільки й те роблять, що вирубують ліс. Де йому необізнаному серед різнотрав’я розгледіти молоденькі лісові культури? Розгледіти одне, а ще зрозуміти, що після того, як сіянці висадили у відкритий грунт, у лісівників починається новий етап лісорозведення. Бо з цього часу розпочинається ретельний догляд за кожним молодим пагоном, щоб його не пригнічували, не заглушили супутні рослини, не пошкодили дикі звірі.

Цей етап лісівники називають «догляд за культурами» і триватиме він до п’ятирічного віку лісової культури, часу, коли молодому деревцю не страшне буяння лісового різнотрав’я.

У ДП «Летичівське лісове господарство» за перше півріччя поточного року зроблено догляд за лісовими культурами на площі 255га, що більше запланованого на 12га.

Способів догляду – декілька. Це – прокошування, дискування, обробіток кущорізом, а також аерозольний спосіб. Найважчим, проте найефективнішим способом є просапування. Без звичайних сап в дбайливих руках лісокультурниць не обійтися. Розповідає про їх роботу і називає їх імена помічник лісничого Бохнянського лісництва С.Б.Корінчук. « Віта Станіславівна Гоцман, Людмила Романівна Шварц, Наталя Володимирівна Богдан, Алла Олександрівна Касянова виконують великий об’єм роботи. За два тижні просапали 3га насаджень сосни. Старанні, трудолюбиві. Робота не з легких, проте люблять те, що роблять, бо люблять ліс», – каже Сергій Борисович і наводить приклади із  щоденних лісових буднів. Вони різноманітні, як і сам догляд. Від обробітку від бур’янів переходять до обприскування від грибків. (В місцях де висока вологість). Нарізають живці на маточнику. (З догляду за декоративною шкілкою: туєю, ялівцем, самшитом, кипарисом, тисом ягідним).

Мають встигнути все, бо організовують роботу так, що кожен ранок починають з того, що більше потребує робочих рук.  Доглядом, коли це нагально, займаються всі, долучаються і лісники, і лісоруби.

В тому, щоб на зрізаній ділянці лісу зашелестів молодим гіллям  ліс, зацікавлені всі. Від простого тракториста, який дискує міжряддя, до інженера лісових культур. Бо як і лісокультурниця, так і кожен лісівник знають, що від їх внеску залежить високопродуктивність лісових насаджень, щоб земля, зайнята лісом, давала і нащадкам високі лісові врожаї. А любитель-грибник вже наступного сезону побачив результати роботи лісівників.

***

На ділянці, скажімо засадженій дубом, вітер з шишок насіяв й інших лісових культур. Вітер – теж добрий помічник у лісовій справі. (Природньому способу – неабияка увага). На це лісівники реагують одностайно: нехай краще густо буде. Коли будуть проводитися рубки догляду – буде з чого проріджувати.

В таких, здавалося б, незначних деталях, і особливість лісу, і особливість професії лісівника.

             ЛІС ШАНУЄ ВИТРИВАЛИХ

«Хто шукає, де легше – того не лише начальство не поважає, такого не хочуть  в жодному колективі, – жорстко на рахунок лінтяїв і пристосуванців висловлюється директор ДП «Летичівське лісове господарство» В.М.Сивун. –  Людині властиво порівнювати себе з іншими. Завжди здається, що становище, в якому перебуває сусід, краще. Гадаємо, що були б більш щасливі і задоволені життям на місці інших…Властиво це й працівникам нашої сфери, але не справжнім лісівникам, бо лісова галузь гартує лише витривалих, слабкі не затримуються»

Василь Михайлович таким відступом охарактеризував шоферську діяльність на підприємстві. Знає кожного водія – хто на що здатний, на кого можна розраховувати. Кого примушувати треба до роботи, хто гадає, що у сусіда краще – той не надовго. Ліс – то не прості умови, то не просто кілометри і тонни вантажу. То канави по пояс людині, з яких потрібно виїхати з деревиною. То болото, яке лише в спеку висихає, в мороз – замерзає, а все інше – непроїзне місиво. В дощ, сніг –  вода потрапляє всюди… А ще пеньки ускладнюють рух. Яка техніка витримає? Якому шоферу вистачить снаги й уміння?

Але в умілих шоферів машини в будь-яку пору року на ходу.

За словами В.М.Сивуна про «трудягу» невеличка розповідь.

Петра Арсентійовича Святного. 5липня «Ветерану праці» – 65! Народився Петро в Гречинцях. По закінченні середньої школи навчався у професійному училищі. Рідні гадали, що з хлопця вийде добрий столяр. Рік перед службою в Армії працював на будівництві, столярував. Й справді, виходило, бо руки були умілими до деревини. Але більше тягнуло до техніки. Після двох років служби й роздумів про місце у житті,  пішов у ДТСААФ. Шоферував у Снітівському колгоспі, спочатку на молоковозі, потім на ГАЗ-52. 16 сезонів відпрацював на комбайні. Що таке літня спека, комбайн «Нива», жнива – не кожен зрозуміє, не те що витримає. А взимку – на екскаваторі розвозив на ферми солому, фуражі. Петро Арсентійович не боявся ніякої роботи, працював допоки не розпалися колгоспи. Легшої ноші не шукав ніколи, труднощі й екстремальні умови, навпаки, приваблювали.

1квітня 16 років тому Петро Святний прийшов працювати у Летичівський лісгосп. Спочатку перевозив деревину на ЗІЛ-131, більше шести років – на Уралі. Більше восьми тонн важить порожній автомобіль, завантажений – всі – 16. В негоду «летить» все: і мотор, і резина. Вдається виїхати з лісу, на полі грузне, але вантаж потрібно доставити. Слово «потрібно» Петру Арсентійовичу не треба повторювати двічі. В гаражі пам’ятають випадок, який найкрасномовніше характеризує шофера. Автомобіль Святного був на ремонті, мотор – на землі. Але під вечір поступила команда. «Потрібно, щоб на завтра ти їхав». Петро Арсентійович сам собі не повірив, але за ніч мотора таки полагодив… На ранок автомобіль був готовий до виїзду.

«Петро Арсентійович – професіонал. Автомобіль знає досконало. Молодшим не лише порадить, підкаже, а й допоможе в ремонті.

Виїде з будь-якої ділянки лісу, так як вийде з будь-якої ситуації. І головне – колегам завжди підніме настрій», – так про досвідченого шофера розповідає начальник лісопункту В.Г. Івасюк. Зараз його «Урал» на ремонті, готується до техогляду. «Буфер ще треба порівняти, резину поміняти, мотор відремонтований… і ми в строю», по-молодечому сміється шофер-пенсіонер.

А гумор йому завжди в нагоді. І на роботі, і дома. Варто йому появитися в родинах його дочок – стає весело. Дві дочки має, онуків і правнука Пашу, яким найбільше втішається. Зяті теж роботящі. Мають Т-25 (Володимировця), без цього невеликого тракторця ніяк. Господарства чималенькі, ним і саджають, і косять, і копають.

Отак і проходять його трудові будні. І хоч вже 7 років, як на пенсії, але позаздрили б і молоді. Зі Снітівки, в якій проживають з дружиною з 1975року, дістається до Летичева, звідси – до лісу. Спозаранку – свої клопоти по господарству. А вже зранку – проблеми лісогосподарські. Якщо заладиться – то ввечері дома, негода, бездоріжжя –  не скоро чекати.

Нехай ладиться і все вдається, шановний ювіляре. Вас щиро вітають лісівники Летичівського господарства і бажають усіляких гараздів.

IMG_20190626_093426

***   ***   ***

Вже вкотре після прискіпливого технічного огляду, що у Хмельницькому, відмічено автомобіль ГАЗ-53; 90 – 84 ХМН. Автомобіль далеко не новий, але завжди у відмінному стані. Технічно справний і повністю укомплектований.

З 2001 року за його кермом – Л.А.Попович. В.Г.Івасюк, начальник лісопункту характеризує шофера, як старанного і відповідального працівника. Добросовісний, завжди виручить і допоможе. «Автомобіль старий, але завдяки бережливості до техніки, вигляд має відмінний. А за рахунок нарощених бортів перевозить 8 складометрів дров».

Леонід Попович народився 4грудня 1969року у с.Западинці. Навчався, спочатку працював у місцевому колгоспі водієм, техніку любив з дитинства, тому й не роздумував довго, шоферувати і тільки…

У ДП «Летичівське лісове господарство» прийшов майже 30 років тому. Не вибирав і не перебирав, який транспорт доручали – за той і ніс відповідальність. Був підмінним водієм, працював на УАЗі, «хлистовозі». Автомобілі – і технічно справні, і вимиті, що теж не другорядне у шоферській справі.

Технікою, що за документами,  підлягає списанню, не хваляться. Так скажуть на підприємстві від головного механіка до водія. Але бережливості можна похвалитися, бо така риса гарно характеризує людину. До таких і відносять Леоніда Анатолійовича.

Незабаром у Л.А.Поповича –ювілеї. Пов’язані з виробництвом і домашні. Цьому раді ті, хто найбільше переймається його проблемами. Звичайно, дружина і найдорожчі йому його дочки. Для яких він не просто батько, товариш і порадник. Старша Юля, яка закінчила школу із золотою медаллю і з відзнакою Львівський політехнічний – вже влаштована. За неї спокійніші Поповичі. Менша Марина навчається у Хмельницькому медичному коледжі. Цій потрібні увага і турбота.

І доброго батька, відмінного працівника мусить на все вистарчити. Бо все у житті взаємопов’язане. Якщо до людей, родини, справи,  якій присвятив життя – з увагою, добром і турботою, матимеш повагу від колег і підтримку у рідних і близьких.

IMG_20190626_092947

 

ТЕХОГЛЯД РОЗПОЧАТО

Що є головним у шоферській справі? Звичайно, справний автомобіль. Не працює склоочисник, «стукає кардан» – що в першу чергу ремонтувати, що важливіше? В роботі автомобіля – нема дрібниць, все важливе, бо від справності його залежить, як безпека шофера, так і всіх учасників дорожнього руху.

Тому технічному огляду на ДП «Летичівське лісове господарство» – завжди особлива увага. Розпочався огляд у середині травня, триватиме до грудня місяця поточного року. Автомобілів, що задіяні, 25 одиниць і всім потрібна належна увага. Крази, Урали, Зіли, Газ-53, Газ-66, Уази легкові, «Ниви». За їх справність відповідає головний механік В.І.Раднєвич. Його і запитуємо: «Що потрібно для проходження технічного огляду?».

«Автомобіль потрібно підготувати. Помити, пофарбувати, технічно відремонтувати. Машина повинна бути, як технічно справна, так і укомплектована. На місці мають бути вогнегасник, медична аптечка, знаки аварійної зупинки. У шоферів – світловідображаючі жилети. Лише коли все справне і є в наявності – на Хмельницький. Без документа, який засвідчить, що «Транспортний засіб після технічного контролю визнано технічно справним», автомобіль не має права виїжджати з гаража, тобто його експлуатація забороняється».

Володимир Іванович зауважив, що автомобілі на підприємстві далеко не нові, великовантажні лісовозні машини часто потребують, як дрібного, так і капітального ремонтів, але вони завжди в русі, при роботі. Ремонтують їх і лагодять оперативно. Шофери виконують і перевиконують норми вивезення деревини. В лісових господарствах на них чи не найбільша надія, бо від цього залежить фінансовий стан підприємства. На ремонти часто бракує коштів, але при умілому керівництві вони і знаходяться.

Три автомобілі за короткий проміжок часу, після прискіпливого технічного контролю визнано технічно справними. На черзі – інші, згідно графіка і строків.